До Петра у Браму постукав русявий усміхнений хлопчина у камуфляжі.
- Добрий день, пане, допоможіть мені. Скажіть, де я?
- А ти не знаєш?
- Ні, я нічого не пам'ятаю. Я пам'ятаю, як ми йшли в бій. То був страшний бій. Нас було багато, але їх ще більше. Та ми всі були обезстрашені і впевнені, що виграємо його. А потім з усіх боків на нас почали стріляти. Вибухи.... Далі я мало пам'ятаю. Пам'ятаю, як всі кричали "Назад! Назад!" Але я впав, і не відчував нічого. А згодом, я відчув страшний холод і закрив очі, а коли відкрив, то я був тут.
- Ой, дитино моя дорога....
Петро поклав руку на плече юнака і сказав йому:
- Ти стоїш перед Брамою Небесною і я Петро.
- То я помер?!?
- Так.
- І що далі? Що буде зі мною?

Молитвами Святых воинов и пророка Божьего Ильи пусть Господь хранит наших десантников и всех защитников Украины! Царство Небесное всем погибшим нашим братьям.

Потерпевшим от оккупации в Киевской области доставлены продуктовые наборы

Известный московский священник Андрей Ткачев регулярно пишет и говорит об Украине, украинцах и УПЦ. К сожалению, почти всегда – в едкой и уничижительной манере. Но одна его публикация серьезно встревожила. О. Андрей Ткачев призвал кастрировать и убить 7 тысяч пленных украинцев, аргументируя это угрозами по отношению к пленным россиянам, озвученными одним из киевских врачей еще в марте. Тема жуткая, но сам этот врач свои слова потом опроверг, и в публичном доступе нет свидетельств, что они были реализованы.

Священник Иоанн Курмояров в марте выложил в соцсетях ролик под названием «Кто будет в аду, а кто в раю?» на тему российского вторжения в Украину и теперь на него завели уголовное дело за "дискредитацию военных сил рф" и ему грозит до 10 лет.

В прошлом году иеромонаха РПЦ Курмоярова отлучили от сана из-за того, что он подал в суд на сергея шойгу. Причина иска — советская символика и фуражка Гитлера в главном храме минобороны оскорбляют чувства верующих. Но в РПЦ это посчитали бесовством и выгнали из церкви.

З журналів синоду РПЦ:

1. Принять Джанкойскую, Симферопольскую и Феодосийскую епархии в непосредственное каноническое и административное подчинение Патриарху Московскому и всея Руси и Священному Синоду Русской Православной Церкви.

2. Образовать на территории Республики Крым и города Севастополя Крымскую митрополию в составе Джанкойской, Симферопольской и Феодосийской епархий.

3. Главой Крымской митрополии назначить Преосвященного митрополита Симферопольского и Крымского Лазаря.

Джерело

Головна і принципова зміна, якої зазнав Статут про управління УПЦ, полягає в наступному: зі Статуту прибрані усі положення, які встановлювали зв’язок Української Православної Церкви з Руською Православною Церквою. Зокрема, зі Статуту прибрані пункти про те, що УПЦ «з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (розділ І, п. 3; тут і далі ми даємо посилання на текст Статуту УПЦ в редакції 2007 року), що УПЦ є «самокерованою частиною Руської Православної Церкви» (розділ І, п. 5), що УПЦ «у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року» (розділ І, п. 4), що Предстоятель УПЦ після обрання має отримувати благословення Московського патріарха (розділ V, п. 2, 16), що ім’я Московського патріарха має «підноситися за богослужінням у всіх храмах та монастирях Української Православної Церкви» (розділ V, п. 5), що Київський митрополит є постійним членом Св. Синоду РПЦ (розділ V, п. 8), що Собор УПЦ має дбати про збереження «канонічної єдності з Руською Православною Церквою» (розділ ІІ, п. 6 б) та про втілення в життя рішень Соборів РПЦ (розділ ІІ, п. 6 в), що Собор єпископів УПЦ «діє на підставі … постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви» (розділ ІІІ, п. 5).

Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:

1. Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2. Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3. Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
5. Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
6. Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
7. На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
8. Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
9. Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:

• припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
• усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
• вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.

Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.

10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3).

Джерело