З журналів синоду РПЦ:

1. Принять Джанкойскую, Симферопольскую и Феодосийскую епархии в непосредственное каноническое и административное подчинение Патриарху Московскому и всея Руси и Священному Синоду Русской Православной Церкви.

2. Образовать на территории Республики Крым и города Севастополя Крымскую митрополию в составе Джанкойской, Симферопольской и Феодосийской епархий.

3. Главой Крымской митрополии назначить Преосвященного митрополита Симферопольского и Крымского Лазаря.

Джерело

Головна і принципова зміна, якої зазнав Статут про управління УПЦ, полягає в наступному: зі Статуту прибрані усі положення, які встановлювали зв’язок Української Православної Церкви з Руською Православною Церквою. Зокрема, зі Статуту прибрані пункти про те, що УПЦ «з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (розділ І, п. 3; тут і далі ми даємо посилання на текст Статуту УПЦ в редакції 2007 року), що УПЦ є «самокерованою частиною Руської Православної Церкви» (розділ І, п. 5), що УПЦ «у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року» (розділ І, п. 4), що Предстоятель УПЦ після обрання має отримувати благословення Московського патріарха (розділ V, п. 2, 16), що ім’я Московського патріарха має «підноситися за богослужінням у всіх храмах та монастирях Української Православної Церкви» (розділ V, п. 5), що Київський митрополит є постійним членом Св. Синоду РПЦ (розділ V, п. 8), що Собор УПЦ має дбати про збереження «канонічної єдності з Руською Православною Церквою» (розділ ІІ, п. 6 б) та про втілення в життя рішень Соборів РПЦ (розділ ІІ, п. 6 в), що Собор єпископів УПЦ «діє на підставі … постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви» (розділ ІІІ, п. 5).

Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:

1. Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2. Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3. Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
5. Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
6. Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
7. На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
8. Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
9. Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:

• припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
• усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
• вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.

Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.

10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3).

Джерело

27 травня 2022 року у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі (Феофанія) відбувся Собор Української Православної Церкви. Рішення про скликання Собору було прийняте Архієрейським собором УПЦ, який відбувся після позачергового засідання Священного Синоду УПЦ. 

Засідання очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

За результатами засідання Собор Української Православної Церкви прийняв Постанову.

Закінчився Собор заупокійним богослужінням за загиблими під час війни.

О РАССУЖДЕНИЯХ ГЕОРГИЯ МАКСИМОВА, СВЯЩЕННИКА И ДИВЕРСАНТА, о непоминании патриарха
& СВТ. НИКОЛАЙ ЯПОНСКИЙ против патриарха Кирилла
Мне уже неоднократно присылали ссылку на ютуб-лекцию Георгия Максимова «Подробно о непоминающих на Украине: почему это раскол». Поскольку на некоторых в нашей епархии оно произвело впечатление, прокомментирую.
Если кто не в курсе, иерей Георгий Максимов – участник спецоперации РПЦ в Африке. Да, такой же безумной, как и «спецоперация» России в Украине. Предыстория: Попытка срыва москвой готовившегося на протяжении более 50 лет всеми Православными Церквами Всеправославного Собора и последовавшее из-за этого вмешательство Константинополя (далее – КПоль) в украинские церковные дела (дарование томоса ПЦУ) привели к тому, что РПЦ (и УПЦ) разрывают общение с КПолем, Александрийской Церковью, с предстоятелями и отдельными епископами Элладской и Кипрской Церквей, признавшими ПЦУ. Москва объединяет вокруг себя фронт союзников против КПля и разворачивает информационную войну. Становится очевидно, что мировое Православие оказалось на грани раскола. Читатель, наверное, подумает, что оказавшись перед таким фактом, высшие иерархи Церквей будут крайне осторожны, чтобы этого раскола избежать. Подумает из предположения, что должны же эти иерархи любить Церковь Христову и беречь ее единство? Что же делает далее РПЦ? РПЦ вторгается на каноническую территорию Александрийской Церкви, защищенную правилом I Вселенского Собора (учредив в Каире Северо-Африканскую епархию). А правила Вселенских Соборов (далее - ВС)– это второй после Евангелия источник права в Православии (то есть непререкаемый, правила ВС может отменить только ВС). РПЦ заявляет, что уже пару лет многие клирики Александрийской Церкви, возмущенные политикой КПля в Украине, просились взять их в РПЦ и создает Экзархат РПЦ в Африке. Заявляют о более чем сотне перешедших приходов. Вот тут уж эксперты пишут, что греки это просто так не оставят и что вот это уже гарантированный раскол Православия. В это время официальные лица РПЦ еще и начинают называть раскольниками КПль и тех, кто признает ПЦУ. РПЦ хотела еще и узаконить этот раскол – осудить Патриарха Варфоломея на Архиерейском соборе, но нечто смешало эти «миротворческие» планы (анонсировавший собор митр. Иларион (Алфеев) позже причиной его отмены назвал ковид). Вопрос африканского вторжения РПЦ должен был обсуждаться на встрече Пентархии (пяти древнейших Патриархатов, среди которых и Константинополь и Александрия), но и эта встреча пока не состоялась.

А иерей Георгий Максимов – это духовный «диверсант-десантник», служивший литургии в этих африканских похищенных приходах (Александрийский Патриарх в своем послании говорил о «грязных деньгах», которыми подкупили перешедших). Он сочинял «канонические» оправдания этой «спецоперации». Особая ирония в том, что участник крупнейшего канонического преступления, сообщник реально раскольнической политики патриарха Кирилла, обвиняет теперь в расколе те украинские епархии, которые не поминают последнего и ссылается на канонические правила. А еще в том, что теперь он обличает одного из авторов Союза Православных Журналистов, а ведь СПЖ раньше освещала его «спасительные» для Африки миссии (напр.: «РПЦ в Африке может исцелить спровоцированные греками расколы»).
Для меня уже этого достаточно, чтобы не рассматривать всерьез его аргументацию, для таких канон – что дышло, куда ему нужно, туда и вышло. Но чтобы это стало очевидно и остальным…

Священний Синод відреагував на питання відносно майбутнього Української Православної Церкви. Зокрема, члени Синоду позитивно оцінили можливість ґрунтовного та всебічного обговорення будь-яких питань церковного життя. Але принципово важливим є те, щоб цей процес відбувався без порушення церковного порядку.

Найближчим часом буде скликано зібрання за участі єпископів, священників, монахів та мирян Української Православної Церкви для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни. При цьому, члени Синоду наголосили, що дискусія з того чи іншого питання не має призвести до виходу за межі канонічного поля і не повинна спричинити нові розділення в Церкві Христовій.

Джерело

В своей воскресной проповеди вместо раскаяния или обличения правительства в несправедливо развязанной войне в Украине, Патриарх московский и всея Руси Кирилл, цинично повторил нарратив кремлевской пропаганды о том, что “Россия никогда ни на кого не нападала”.

Інтрига дня. Що ще має намір зробити патріарх Кирило, щоб гарантовано відірвати УПЦ від РПЦ. Глава УПЦ митрополит Онуфрій перебував у сварці з патріархом ще з минулого року і не приховував свого невдоволення його узурпацією влади. Відповідно, коли почалася війна, він нічого не став узгоджувати з Москвою і відразу в той же день виступив з різким засудженням війни і підтримав ЗСУ. Завдяки цій позиції (підтриманій Синодом УПЦ та масою єпископату та духовенства) – УПЦ власне досі і існує, а не заборонена, як це сталося з партіями, що були визнані “проросійськими” (їх заборонила Рада простим голосуванням). Хоча як визнавав нещодавно голова Ради Стефанчук подібне питання - про заборону УПЦ (яка, до того ж, завдяки закону, прийнятому попередньою Радою взагалі юридично висить у повітрі), обговорювалося. Але вирішили до кінця війни не розколювати суспільство.

По мнению Андрея Ткачева, Кадыров - русский человек, а убивать украинцев это святое дело.