Головна і принципова зміна, якої зазнав Статут про управління УПЦ, полягає в наступному: зі Статуту прибрані усі положення, які встановлювали зв’язок Української Православної Церкви з Руською Православною Церквою. Зокрема, зі Статуту прибрані пункти про те, що УПЦ «з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (розділ І, п. 3; тут і далі ми даємо посилання на текст Статуту УПЦ в редакції 2007 року), що УПЦ є «самокерованою частиною Руської Православної Церкви» (розділ І, п. 5), що УПЦ «у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року» (розділ І, п. 4), що Предстоятель УПЦ після обрання має отримувати благословення Московського патріарха (розділ V, п. 2, 16), що ім’я Московського патріарха має «підноситися за богослужінням у всіх храмах та монастирях Української Православної Церкви» (розділ V, п. 5), що Київський митрополит є постійним членом Св. Синоду РПЦ (розділ V, п. 8), що Собор УПЦ має дбати про збереження «канонічної єдності з Руською Православною Церквою» (розділ ІІ, п. 6 б) та про втілення в життя рішень Соборів РПЦ (розділ ІІ, п. 6 в), що Собор єпископів УПЦ «діє на підставі … постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви» (розділ ІІІ, п. 5).

Ще раз: зі Статуту УПЦ прибрані усі згадки про Руську Православну Церкву! Лише у першому пункті загальних положень (в новій редакції) вказано, що УПЦ є незалежною та самокерованою згідно грамоти патріарха Алексія ІІ 1990 року. Це єдина згадка про Московського патріарха, яка лишилася в Статуті УПЦ. Але якщо подивитися текст грамоти, врученої у 1990 р. тодішньому Київському митрополиту Філарету, то стає очевидним, що вона має занадто загальний характер. В ній немає положень про те, яким має бути внутрішній устрій та управління УПЦ. Тому і посилання на цю грамоту лише вказує, що УПЦ свою сучасну історію веде від 1990 р. Тим самим, збережено певну спадковість в житті УПЦ. До того ж, тепер до цього пункту Статуту додано положення про те, що керівний центр УПЦ знаходиться у Києві.

Окрім змін до Статуту Собор УПЦ прийняв Постанову, в якій також є кілька важливих положень, які у майбутньому обов’язково мають бути імплементовані до тексту Статуту. Зокрема, в Постанові вказується, що Собор «мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві» (п. 6). Також Собор вирішив активізувати місію УПЦ за кордоном серед українських біженців та вимушених переселенців (п. 8).

І ще одна важлива деталь: у неділю 29 травня Блаженніший митрополит Онуфрій під час богослужіння у Києво-Печерській Лаврі поминав усіх предстоятелів Помісних Церков (за виключенням тих, які визнають сьогодні ПЦУ).

Поминання за богослужінням усіх предстоятелів Помісних Церков, право на мироваріння та створення закордонних парафії – усе це є атрибутами повної церковної незалежності. Отже, рішення Собору від 27 травня фактично стали декларуванням повної незалежності УПЦ. 

Джерело