ЗАЯВА

Священного Синоду Української Православної Церкви

від 6 грудня 2019 року

Священний Синод Української Православної Церкви, обговоривши останні події у сфері міжправославних відносин, заявляє:

1. Вимушені констатувати, що внаслідок антиканонічних дій Константинопольського Патріархату в Україні, а також у зв’язку з прийняттям у спілкування Предстоятелями Елладської та Олександрійської Православних Церков розкольницької «Православної Церкви України», ситуація у світовому Православ’ї значно погіршилася, і розділення між Помісними Православними Церквами поглибилося не лише на адміністративному, але й на духовному рівні — тобто на рівні спілкування в Таїнствах.
2. Стало очевидним, що ця криза є не лише проблемою двосторонніх відносин між Константинопольським і Московським Патріархатами, а стосується всього світового Православ’я — всіх Помісних Православних Церков, оскільки руйнує самі основи життя й місії Церкви Христової. Ця проблема має не адміністративний, а еклезіологічний характер. Назовні вийшла нова концепція першості Константинопольського Патріарха як «першого без рівних» у світовому Православ’ї, якої ніколи не знала Православна Церква, і яка фактично є порушенням принципу соборності Церкви та наслідком неправильного розуміння природи Церкви взагалі й ролі окремої Помісної Церкви в Тілі Христової Церкви зокрема. Окрім того, Константинопольський Патріархат почав допускати до співслужіння осіб, які не мають священного сану, що є кощунством і наругою над Євхаристією.
3. З огляду на це, припинення Українською Православною Церквою євхаристичного спілкування з Константинопольським Патріархатом та з Церквами й ієрархами, які визнали розкольників, є не зловживанням Євхаристією чи тим більше шантажем Євхаристією, як дехто інколи говорить, а навпаки є захистом Євхаристії і збереженням канонічної та духовної чистоти й непорочності Церкви. Адже Господь наш Іісус Христос, за словами святого апостола Павла, «полюбив Церкву і віддав Себе за неї … щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Еф. 5:25-27).

4. Саме з цих причин неправдивими й маніпулятивними є звинувачення на адресу Української Православної Церкви в тому, що нібито вона рухається до самоізоляції, припиняючи євхаристичне спілкування з тими, хто вступив у спілкування з нерозкаяними розкольниками. Насправді ми відстоюємо чистоту канонічного передання Церкви, захищаємо Церкву від кощунства. Інакше, якщо до священнослужіння допускаються особи, які не мають законних хіротоній, якщо розкол оголошується Церквою, а справжня Христова Церква ігнорується або називається розколом, то виникає небезпека підміни Церкви. Окрім того, такими антицерковними діями стирається межа між Церквою і розколом. У результаті створюється нова «церква», заснована людьми, замість тієї, яку заснував Господь наш Іісус Христос, придбавши її Собі Кров’ю Своєю (див. Діян. 20:28).
5. Один із базових принципів канонічного права Православної Церкви полягає в тому, що той, хто вступає в євхаристичне спілкування з відлученим, сам відлучається від спілкування з Церквою. У зв’язку з цим, прийняття деякими Помісними Церквами в спілкування осіб, які вчинили розкол в інших Помісних Церквах, не принесли за це покаяння і не мають дійсного священного сану, автоматично ставить перед ними питання щодо того, чи не є подальше перебування у євхаристичному спілкуванні з розкольниками співучастю в цьому гріху і порушенням наведеного вище канонічного принципу?
6. Вважаємо, що єдиним способом виходу з цієї кризи є всеправославне соборне обговорення і вирішення всього комплексу цих проблемних питань. Усвідомлюючи всі складнощі, що пов’язані зі скликанням такої всеправославної наради, іншого виходу з кризової ситуації ми поки що не бачимо. А тому вітаємо ініціативу Блаженнішого Патріарха Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини Феофіла ІІІ щодо скликання Всеправославної наради в Йорданії. У важкі часи історії нашої Церкви вже був випадок допомоги Єрусалимського Патріархату, коли в 1620 році Патріарх Єрусалимський Феофан в Києві відновив православну ієрархію на заміну тих, хто пішов в унію під тиском тодішньої польсько-литовської влади. Схвалюємо, дякуємо і з надією дивимося на подібні заклики до Всеправославної наради від Предстоятелів та ієрархів інших Помісних Православних Церков, що почали все частіше і сильніше звучати протягом останнього часу.
7. Констатуємо, що, на превеликий жаль, у життя світового Православ’я почали грубо втручатися геополітичні й політичні чинники. Внаслідок цього окремі Помісні Церкви почали приймати свої церковні рішення під впливом цих чинників всупереч церковним канонам і багатовіковій традиції Церкви. Ми розуміємо, що кожна Помісна Церква звершує своє служіння в рамках тієї чи іншої держави, а інколи й декількох чи багатьох держав. Часто той чи інший православний народ історично є дуже тісно пов’язаним як з власною державою, так і зі своєю Помісною Церквою. Однак, на наше глибоке переконання, кожна Помісна Церква у своєму служінні Богу має бути вищою за національні, державні чи політичні межі та інтереси і не піддаватися зовнішньому тиску, пам’ятаючи, що Царство Боже, яке ми проповідуємо, є не від світу цього (див. Ін. 18:36). Якщо кожна Помісна Церква асоціюватиме себе виключно з інтересами власної держави, то світове Православ’я не зможе бути єдиним, адже буває, що держави конфліктують чи воюють між собою, але Церква має зберігати єдність і примиряти людей, а не ставати стороною чи засобом протистояння. Висловлюємо надію, що Свята Православна Церква з допомогою Божою знайде сили подолати ці виклики й зберегти свою єдність, піднявшись вище національних і державних кордонів та інтересів, адже у Христі немає «ні елліна, ні іудея, … варвара, скіфа, … але все й у всьому Христос» (Кол. 3:11).
8. Звертаємося до архіпастирів, пастирів, чернецтва і мирян нашої Української Православної Церкви. Дорогі владики, отці, брати й сестри! Не без промислу Божого так сталося, що саме по Україні й по нашій Церкві в межах світового Православ’я сьогодні пролягає межа між Церквою і розколом. У цій ситуації ми маємо зберегти чистоту канонічного устрою та вчення Церкви. Нас лякають самоізоляцією. Але коли ми живемо в істинній вірі, то самоізоляції не може бути, як говорив про це світлої пам’яті Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир: «З Христом не буває самоізоляції». Фактично, сьогодні наша Українська Православна Церква, переживаючи різноманітні випробування, відстоює єдність всього світового Православ’я. Не бійтеся! Ви перебуваєте в істинній Церкві! Любіть Церкву, бережіть Церкву і себе в Ній, тому що через Неї Господь нас спасає. А все інше залишіть на волю Божу. Пам’ятайте, що не люди керують Церквою, а Сам Господь. Будемо ж молитися, щоб Господь Духом Своїм Святим виправив усі помилки людські, очистив нас від усякої скверни і спас душі наші!