23 листопада 2021 року у місті Бориспіль Київської області відбулося прославлення у лику святих священника Михаїла Под’єльського, розстріляного НКВС за сповідання віри. Рішення про канонізацію священника Священний Синод УПЦ ухвалив 17 серпня 2021 року. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує житіє священномученика, яке підготувала Синодальна Літургічна комісія УПЦ.

Священномученик Михаїл Под’єльський народився 21 травня 1878 року в місті Ніжин Чернігівської губернії в родині священно- та церковнослужителів. Його дід був священиком, батько – дияконом, а два старші брати – псаломщиками, які служили на парафіях Чернігівської єпархії. Сім’я була багатодітною і серед семи дітей, Михаїл був п’ятою дитиною.

Духовне зростання Михаїла почалося в Богоявленській церкві Ніжина, де служив його батько. Тут він почав опановувати й основи грамоти. Далі продовжив освіту в Чернігівському духовному училищі, де навчався протягом трьох років – з 1889 по 1892 рік. Проте закінчити духовну школу йому не вдалося через скрутне майнове становище, в якому опинилася його сім’я. З юнацьких літ Михаїл намагався своєю працею допомогти батьку виправити становище своєї родини, і навіть у дорослому віці (24 роки) не полишав його, а проживав у Ніжині поруч з ним, допомагав і підтримував, виконуючи заповідь Господню: «Шануй батька твого і матір твою» (Вих. 20, 12).

Невдовзі Михаїл став на шлях служіння Богу і Церкві Христовій: 2 січня 1906 року його було призначено виконуючим обов’язки псаломщика у Різдво-Богородичній церкві с. Припутня Борзнянського повіту. З цього часу почалося його поступове становлення як церковнослужителя і майбутнього пастиря Христового стада. Далі він ніс послух на парафіях Ніжинського повіту: в селі Орловки (з 16 лютого 1906 року), містечку Носівка (з 31 січня 1907 року) та селі Велика Кошелівка (з 2 грудня 1910 року).

Подальше служіння Михаїла Под’єльського в межах Чернігівської єпархії з 1911 року за архівною справою достеменно невідомо, але відомо, що до 1917 року він був посвячений у сан диякона. Це був час епохальних змін в житті країни. Серед багатьох лих, що спіткали віруючий народ, почалося цькування та переслідування духовенства, розгорнулася ціла хвиля терору і вбивств служителів Церкви. І в цей непростий час отець Михаїл відчув у собі покликання до священства. В 1925 році він прийняв сан ієрея. Місцями служіння після священицької хіротонії були парафії в Прилуцькому окрузі: село Гнилиця Турівського району (до 29 липня 1926 року), села Богданівка та Нова Тарнавщина Бирлівського району (до 12 травня 1927 року), а потім село Смош Прилуцького району. У 1928 році (за іншими даними – у 1930 році) отець Михаїл був переведений до села Зазим’я Броварського району Київської області. У час церковних розколів і незгод він продовжував зберігати зв’язок з канонічною ієрархією в особі митрополита Григорія (Лісовського) та архієпископа Сергія (Гришина).

Турбота про чистоту віри, достойне звершення святих Таїнств та жертовна християнська любов стали головними для отця Михаїла в служінні Церкві Христовій. Цим він не міг не викликати роздратування і гнів радянської влади. У 1930 році він був заарештований за «контрреволюційну діяльність» (ставилася за провину протидія колективізації), але першого разу засуджений не був.

У 1935 році за ініціативи голови сільської ради та вчителів школи у Зазим’ї було закрито Воскресенську церкву. Навколо отця Михаїла як справжнього пастиря згуртувалася міцна церковна громада, яка намагалася захистити свою святиню і домогтися її відкриття, відстоюючи право на повноцінне богослужбове життя.

Хоча їхні зусилля не дали очікуваного результату, вони ще більше налаштовували проти священика місцеву владу.

Проте, попри невдачу із відкриттям церкви, сповідник отець Михаїл Под’єльський не припинив пастирського служіння, а звершував богослужіння і Таїнства по домівках. На них збиралося близько 20–30 осіб, приїжджали навіть священики з навколишніх сіл. Крім Зазим’я він окормляв також віруючих в сусідньому с. Пухівка.

Залишившись без храму, отець Михаїл опинився формально без місця роботи. Озлобившись проти нього, влада почала розглядати його служіння як паразитичний спосіб життя, і стала звинувачувати священика у дармоїдстві та бродяжництві. Богослужбові зібрання вона розцінювала як згуртування антирадянських елементів, серед яких проводиться «контрреволюційна агітація». На підставі стандартних звинувачень, було зроблено висновок, що ієрей Михаїл Под’єльський є «непримиримим ворогом радянської влади».

Воістину, у світла немає нічого спільного із темрявою (див. 2 Кор. 6, 14), і якби отець Михаїл належав до цього світу, то світ любив би своє (див. Ін. 15, 19). Але він натомість взяв хрест свій і пішов слідом за Христом.
19 листопада 1937 року новомученик Михаїл Под’єльський був заарештований, і вже наступного дня, 20 листопада, на підставі свідчень своїх односельців, був засуджений до страти Трійкою при Київському обласному управлінні НКВС УРСР як «соціально небезпечний елемент». При цьому під час допитів та очної ставки отець Михаїл не визнав себе винним по жодному зі звинувачень, а слідчий засвідчив відсутність по його справі будь-яких речових доказів. Разом з тим, він дуже мудро тримався на допитах, де по-християнськи та пастирські відповідав, оберігаючи парафіян від можливих переслідувань.

Життя отця Михаїла насильницьки обірвали 27 листопада 1937 року о 24 годині ночі. Місцем його останнього спочинку стала ділянка «спеціального призначення» у Биківнянському лісі, яка служить братською могилою десяткам тисяч жертв репресій безбожної влади.

Так увінчався мученицьким вінцем повний сповідництва і самопожертви земний шлях зазимського пастиря священномученика Михаїла Под’єльського. Ідучи за Христом у виконанні Його заповідей, він і після смерті приєднався до сонму тих, хто не відрікся від Господа і пішов заради Нього до самого кінця. Прожите ним життя стало співзвучним словам апостола Павла, який говорить: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання» (Фил. 1, 21).

Священномученику Михаїлу, пресвітеру Зазимському

Тропар, глас 2-й:

Егда́ прии́де вре́мя гоне́ния лю́таго,* тогда́ яви́шася по́двиги мно́гих.* Ты же, священному́чениче Михаи́ле,* клевету́, у́зы и страда́ния от безбо́жных мучи́телей му́жественно претерпе́л еси́.* Сего́ ра́ди и Небе́снаго Ца́рствия дости́гнув,** ны́не мо́лишися о душа́х на́ших.

Кондак, глас 4:

Яви́лся еси́ Це́ркве сто́лп непоколеби́мый,* любо́вию к па́стве распаля́емь,* по́двигу Пастыренача́льника подража́л еси́,* храм Зази́мский соблюда́юще,* живо́т свой Христа́ ра́ди му́ченически положи́л еси́;* Влады́ку всех моли́, священному́чениче Михаи́ле,* ве́ру правосла́вную утверди́ти,* нам же непоколеби́мо в и́стине пребыва́ти,** и спасти́ся душа́м на́шим.